Основні Інтерпретації

Основні Інтерпретації твору та ще декілька

• Британський театральний критик Мартін Есслін у праці «Театр абсурду» (1960) доводив, що «Чекаючи на Ґодо» була частиною ширшого літературного руху, який він і назвав «Театром абсурду», що спирався на філософію екзистенціалізму Альбера Камю. Ця філософія стверджує, що хоча у всесвіті може існувати вищий сенс, люди не здатні його осягнути через обмеженість своїх сприйняття та мислення, так само як персонажі п'єси марно чекають на Ґодо, потрапляючи в непередбачувані ситуації.

 

• Англійський літературознавець Томас Кузіно вказував, що твір містить посилання на Біблію. Хоча Семюел Беккет був атеїстом, він міг додати таких посилань для досягнення драматизму. Так, самотнє дерево, біля якого розгортається дія, може символізувати Дерево пізнання Добра і Зла, чи хрест, на якому було розіп'ято Ісуса Христа. Володимир та Естраґон не випадково згадують самого Христа, розіп'ятих розбійників і задаються питанням який сьогодні день тижня (Христос, згідно з Євангеліями, помер у п'ятницю і воскрес у неділю). Чекаючи на Ґодо, Володимир та Естраґон проявляють одну з християнських чеснот — надію. Ґодо тут — Бог чи спаситель, однак Кузіно стверджував, що читачам не обов'язково розуміти цього персонажа як реальну дійову особу. Людство, уособлене Володимиром і Естраґоном, залишене Богом на свій розсуд. Обоє чекають, що спасіння прийде ззовні, але здійснюють його самотужки через надію на зустріч з Ґодо, якій в цілому підпорядковане їхнє життя. Тоді як Поззо та Лакі, занурені в приземлену рутину, навіть не задумуються про Ґодо, тому не здатні отримати спасіння. На думку американської літературознавиці Лоїс Гордон, коли хлопчик каже, що Ґодо б'є його брата, а до нього ставиться добре — це натяк на Каїна, покараного Богом, та Авеля.

• Сюжет п'єси розглядається і як алегорія «холодної війни» або боротьби французів проти німецької окупації в Другу світову війну. Новозеландський політолог Грем Гасселл писав: «Вторгнення Поззо та Лакі […] виглядає не чим інакшим, як метафорою погляду Ірландії на континентальну Британію, де суспільство колись-таки було зіпсоване жадібною правлячою елітою, що будь-якими засобами утримує робітничий клас пасивним і неосвіченим».

•  Гавайський театрознавець Бернард Дюкоре вбачав у тріаді Діді, Ґоґо і відсутнього Ґодо структуру психіки, запропоновану Зигмундом Фрейдом у праці «Я та Воно» (1923). Раціональний Ґоґо втілює неповне Его, принцип відсутнього задоволення: (e)go-(e)go. Ді-ді діє інстинктивніше та ірраціонально, втілює собою Воно (Ді-ді — це id-id навпаки). Ґодо виконує функцію Суперего або моральних норм. Поззо і Лакі — це лише двійники головних дійових осіб. Весь сюжет постає метафорою марності людського існування, якщо порятунок очікується від зовнішньої сутності, а самоаналіз відкидається.

• Згідно з американською дослідницею літератури Іоаною Сіон, головні персонажі уособлюють головні архетипи з теорії Карла-Густава Юнга: Его, Тінь, Персону та образ душі (Анімус або Аніму). Лакі — це Тінь, що містить усі емоції, придушені Его. Він слугує протилежністю Его — Поззо, який безперервно контролює і переслідує свого підлеглого, тим самим символізуючи пригнічення несвідомої Тіні деспотичним Его. Монолог Лакі постає як прояв потоку несвідомого, йому дозволяється «думати» за свого господаря. Ім'я Естраґона має ще однин сенс, крім ароматичної трави: «естраґон» звучить як «естроген», жіночий гормон. Це спонукає ототожнювати його з чутливою, поетичною Анімою, жіночим відповідником раціонального Володимира, що уособлює Анімус.

• Естраґон і Володимир можуть розумітися як пародія на подружжя, в тому числі гомосексуальне. Деякі критики вбачають у Поззо та Лакі гомосексуальну пару садиста й мазохіста. Сам Ґодо може символізувати секс, на який стара пара, що напевне довго жила разом, уже не здатна. Сам Бекет натякав, що у Володимира простатит, тому цей персонаж часто покидає сцену; і тому заперечував, щоб Володимира грали актриси.